Valerka So

Дякую дуже 🫂
Та от потрохи думаю в сторону спеціалістів, бо щось геть попаяло. Але київські ціни на них це ужас і кошмар

Ну або в мене просто суиїцидал очка наклалось на лютеїнову фазу, і вийшло смертельне комбо.

Божи пора перестати страждати хуйнею і спершу піти до друзів, а потім до спеціаліста, походу.

Поплакала - і тримаєшся ще день.
Ще тиждень. Ще пару днів. Але чомусь наганяє, що все менше, менше і менше речей допомагають мені витягуватись і відчувати щось окрім цієї туги йобнутої.
Господи йобана сука русня, як же ця зима мене переламала.

Але піти сказати комусь, що я знову думаю про те аби накласти на себе руки відчувається ніби привернення уваги. Ніби в дорослих немає і не може бути таких проблем.

Визнати, що мені потрібна допомога це ніби визнати що вся моя праця і всі мої зусилля з тих їбаних часів нічого не дали.

🫂🫂🫂🫂🫂 дякую!

Дякую 🫂
Та насправді просто накопичилось багато дрібних штук і мене прям покосило

🩷
Як ти там взагалі?

Бачити перед очима напис "УЗ везе і ти вивезеш!", коли в тебе ментал брейкдаун відчувається як додатковий привід ридати в потязі кілька годин.
Ніхуя я блять не вивозжу.

Зате за вікном картинка міняється, така вжух вжух вжух.

За що люблю громадський транспорт - всім абсолютно похуй, що ти сидиш і плачеш.

Пиздець як б'є по голові, коли ти думала, що варта такого і такого, а тебе тупо по голові так луп і луп, реальністю.
Сидиш гівном обмазана і думаєш а, так я ніхто і звати мене ніяк.

Хто б міг подумати, додаткові вихідні і правило "від'єбись від себе" спрацює.

❤️

Думаю про те що думки про суїцид не повертались до мене декілька років поспіль, десь зо п'ять, а тут ці друзяшки вирішили, що пора і це якось так по-дибільному, враховуючи те, шо у мене починаються тривожні атаки, коли я думаю про власну смертність.

Та пішло воно все в їбану пизду от - такого блять масштабу

Вітааааааааю!!!

Оце топ! Аби не ваш допис, геть би пропустила

І піди комусь скажи, що я вже пару ночей поспіль cry myself to sleep

Так 😭😭😭😭😭

Почуваю себе зміючкою, яка виросла зі шкурки, та вже посохла, поморщилась і не налазить, а ця зміючка в ній все одно сидить.

Щось схоже я почала використовувати блускай як колись другий акаунт в тві, від якого втратила пароль (а може й не втратила, але я боюсь туди заглядати, там стільки чорнухи)

🫂🫂🫂🫂

Як же багато гарних речей зі мною відбуваються зараз.
Як же я сука не стягую кількість штук які я собі придумала.

Дякую дуже 💞
На диво, кожен раз з цього стану допомагає сісти писати 😭
Але я уникаю цього до останнього

Зловила настільки жорсткий writer block що не можу писати навіть текстові повідомлення комусь. Буквально пишу зараз це і мені так хуйово, що хочеться ридати і ригати кожен раз коли бачу букви.

Подумала що напевно це добра ознака дорослішання - спіймавши себе на дурних думках, не тримати їх в собі, а понести до когось, хто зловить і підтримає.

Раз на півроку наші ранкові розмови виглядають так:
- Доброго ранку, кохана. Як твій суботній ранок?
- Та ось патраю вже котрого гуся, одного прям одразу запечемо. Що тобі снилось, любове моя?

Так давно не ловила вигорання, що вже і забула як з ним справлятись.