вино стікає по холодній плоті
змішуючись з кров'ю
вимальовує символи для пророцтв
воно перетікає плавиться вигинає матерію
ти осягаєш цей шторм
самотність
IV
III
саморуйнування впроваджує монархію
(зухвалість зухвалість зухвалість
так і дав би хтось по морді
і дасть
будь ласка)
здається так і потрібно
все одно кожен рух віддається жахливим болем
все одно відчуваєш забагато
(як для тої хто нічого не відчуває)
IV
відчайдушно хапаючи ротом повітря
вимальовуєш останій хрест
"те що мертве померти не може"
та страх пробуджується десь там..
(в душі?)
кожна сльозина давить
звязує руки і тягне на дно
і ти згораєш
гориш так і не проливши жодної
не відчувши того блаженства
насильство
я вирішила продублювати сюди свої замальовки
в світі, що складається з самообману й ілюзій,
нема переможця.
(ти давно вже програла.
вітаю)
крапля неквапно розсікає повітря:
ти падаєш на коліна.
а земля та вкрита кривавим цвітом,
згущуються хвилі.
(3/3)
на сорочці красується слід -
темна пляма червона, багряна.
тихими кроками, ступаючи, ти руйнуєш домівку.
та чи комусь там щасливо жилося?
а ти хоч плач, злися чи кричи,
якщо ще, звісно, можеш.
заплющуй очі -
повертайся в реальність.
(2/3)
таке буває: інколи, періодично, постійно -
хвилі врізаються в небо, стираючи цілі міста.
деколи потворна, деколи гарна
ти входиш в засніжений ліс.
(1/3)
але питання "що ти відчуваєш?" душить як в перший раз. відчувати - превілегія, якої в мене ніколи не було.
але разом з тим
я хочу кричати, хочу плакати, хочу померти
до-по-мо-жіть
(9/9)
зараз мені не п'ятнадцять. я складаю себе з уламків, склеюю їх ізоляційною стрічкою, ріжучи руки до крові. роблю вигляд що воно зростеться. такий дешевий самообман. моя філософія: "якщо в тебе є сили подавити проблему - ти йдеш в правильному напрямку". всім похуй. цей фарс працює
(8/9)
як же я це все ненавиджу.
в п'ятнадцять років я хотіла знайти свої емоції. емоції які не можна було проявляти в дитинстві. емоції які закрили в темний якщик і викинули на дно моря.
але в п'ятнадцять років я знайшла тільки купу масок. так легше.
(7/9)
ти нікчема, меньше сну, кипяток, ааа)
в п'ятнадцять років я старалась плакати (в дванадцять я старалась не плакати)(яке ж це життя їбуче). я накручувала себе до найгіршого стану - все одно не виходило. але з цим допомагав батько. він вмів одним реченням довести мене до істерики.
(6/9)
(вони забороняли, забирали, карали)(але на все похуй коли всередині порожнеча), я кричала в подушку, я пасивно-агесувала на знайомих (на диво їм це подобалось)(не вмію підбирати оточення), найбільше агресії я спрямовувала на себе ж (порізи, сліди від нігтів, опіки, знову порізи,
(5/9)
дзеркалу я не посміхалась (потрібно його розбити нахуй)
в п'ятнадцять років я знаходила в собі агресію. колись потрібно було бути слухняною і зручною ("вона боїться його як вогня"). а зараз. а зараз вже похуй на все. я спорила з мамою та грубила батьку (оо їм це не подобалось)
(4/9)
в п'ятнадцять років я вчилась сміятись. просто, блять, сміятись. щоб не бути дивною, щоб не бути картонкою. я сміялась з несмішних жартів мами (вона хотіла налагодити відносини, здається це і правда смішно), я посміхалась якимось людям (відчуваючи тільки порожнечу),
(3/9)
що ти відчуваєш?
а що таке відчуття?
що робити якщо ти не знаєш що справжнє а що ілюзія?
(2/9)
я хочу кричати
довкола мене так багато людей
"не можна показувати свої слабкості"
я хочу кричати
але все ж добре?
"що з тобою не так"
"я хочу кричати"
я себе ненавиджу
(1/9)
коли сідає сонце
краще взагалі не виходити з дому
.бо живою ти вже не повернешся
(9/9)
і. підходить. все. ближче.
<ці істоти дуже рідко вбивають. та вони роблять дещо погірше смерті>
<коли воно закінчує, то просто залишає людину валялися на землі>
<фізично
живою>
<але дуже мало хто після такого може жити>
і тому,
(8/9)
з кущів випригує щось жахливе. о боже. її паралізує від стаху. чи то страх паралізує її тіло. бігти немає куди. вона точно не втече. але може спробувати? але тіло не рухається. сльози стікають по її щокам. все що вона може це просити про помилування. та воно тільки посміхається.
(7/9)
та якщо боятись темряви, ніколи не побачиш світла
тому Рія виходить з дому. йде по знайомій стежці: тут на ліво, потім на право, і знову на ліво - тут ніхто ніколи не ходить. точніше дівчина нікого не бачила на цьому богом забутому маршруту.
але
(6/9)
ці слова віддаються тупим ехом болю. (наскільки приємно таке чути від рідних?)
ці слова витягають страх. маленькими ниточками, які заплітаються в тугий ком.
(можливо і справді не треба?)
(5/9)
їй говорять "ти що не бачиш котра година?"
їй говорять "сильно доросла чи що?"
їй говорять "якщо щось станеться, не приходь плакатись"
(4/9)
здається хтось колись казав, що вона "сильна і незалежна"
ха
хотіли б ми всі такими бути.
але звісно це не правда. точно не в цьому світі
так, це не правда. та коли кого це хвилювало.?
тому Рія виходить з дому. виходить з дому після заходу сонця.
(3/9)
<їх руки по лікоть обмазні кров'ю, в них ікла замість зубів;
в очах не побачиш нічого людського, тож краще їх обійди>
коли сідає сонце
маленьким дівчатам краще не виходити з дому.
але
Рія
вже давно
не маленька
(2/9)
‼️TW ЗГВАЛТУВАННЯ
коли сідає сонце
маленьким дівчатам краще не виходити з дому.
коли сідає сонце
прокидаються вони. вони мають людьську подобу... та зовнішність оманлива чи не так?
(1/9)
покажіть одесу вашими очима
сподіваюсь працює
https://bsky.app/profile/did:plc:vc7f4oafdgxsihk4cry2xpze/feed/likes
тут можна налаштувати окрему стрічку для фавнутого
слейнула
